Свято крізь сльози, що очищують душу
1 травня 2026 року, у Степногірську не було сухих очей. Наша зустріч «Місто, що тримає небо» стала моментом, коли біль, який ми тримали в собі чотири роки, вирвався назовні, перетворившись на неймовірну єдність.
👋Степногірців вітали заступник голови Василівської РДА Наталія Пархоменко та голова громади Ірина Кондратюк.
💕Важливим символом зустрічі став літопис «Три імені — одна доля». Ця праця народилася завдяки серцю та наполегливості Тамари Шевякової, а наша шкільна родина гімназії «Відродження» дбайливо узагальнила ці спогади, перетворивши їх на спільну історію незламності. Директор гімназії Людмила Замула передала літопис голові громади як головній берегині нашої пам'яті.
💕Окремим зворушливим моментом стало відзначення керівництва селищної ради. Від імені всіх мешканців громади подяками було нагороджено голову та секретаря селищної ради за їхню жертовність, незламну віру в людей та мужність тримати небо над громадою навіть тоді, коли рідний дім понівечено, а дороги до нього розбиті.
💕Ми плакали, коли мовчали. Хвилина мовчання була такою важкою, наче саме небо над селищем застигло разом із нами. Ми згадували тих, хто вже ніколи не пройдеться нашими вулицями.
💕Ми плакали, коли бачили мирне життя. Відео про Степногірськ розривало серце. Дивитися на знайомі будинки й чисті вулиці без шрамів від обстрілів було боляче, але саме ці кадри нагадали нам: нам є за що боротися. Наш годинник, що завмер у лютому 22-го, вчора почав знову битися у кожних грудях.
💕Особливим моментом стало вшанування героїв. Це були нагороди для справжніх Титанів нашого краю — тих, хто щодня тримає небо над Степногірськом. Електрики, рятувальники, працівники поліції, водоканалу та ЖКГ, підприємці, опікуни тварин і вся команда селища… Це нагороди за справжній героїзм у цивільному житті, за невтомну боротьбу за кожну хвилину життєдіяльності нашого незламного краю.
💕Ми плакали, дивлячись на дітей. Коли талісмани вручали сьогоднішні п'ятикласники — вихованці дитячого садочку нашого останнього мирного випуску 2021 року, кожен побачив у них своє втрачене «вчора» і свою надію на «завтра». Ці діти — маленькі титани, які тримають наші серця, щоб ті не зачерствіли.
💕Наші вулиці звучали у кожному слові. Сухоіванівська, Центральна, Аграрна, Чарівна, Шевченка, Таврійська, Українська, Лесі Українки, Тракторна, провулки Козачий, Садовий, Зелений, Дружби, Північний, Фермерський, Шкільна, Незалежності, Стадіонна, Перемоги, Запорізька, Молодіжна, Шахтобудівників… Орешник… Кожен згадував свій поріг і свій сад. Це не просто адреси на мапі — це наші живі рани й наша велика любов.
💕А ще були пісні й танці, які підготував Простір творчості громади. Це були дивні танці — крізь сльози, але з гордо піднятою головою. Ми співали не тому, що весело, а тому, що ми — живі.
💕Велика вдячність майстрам та майстриням «Простору творчості» за створення унікальних символів нашої громади. Фігурки шахтаря, україночки та яскраві соняшники, виготовлені вашими руками, стали справжніми оберегами.
Степногірськ не зламався. Ми сильні. Ми вистоїмо. Бо ми — одна велика сім’я, об’єднана спільним болем і спільною вірою.💕
